Багато осіб (здебільшого чоловіків) з метою уникнення від сплати аліментів вдаються до різноманітних хитрощів, переважно незаконних, зокрема, перебуваючи у трудових стосунках із суб’єктами господарської діяльності без офіційного оформлення трудових відносин. Якщо особа приховує свої доходи, офіційно не працює, на обліку у центрі зайнятості не перебуває, для стягнення з неї аліментів залишається єдиний шлях – через позов до суду. Для цього необхідно зібрати якомога більше доказів стосовно матеріального стану такої особи. Наприклад, якщо особа працює неофіційно, натомість має неофіційні джерела доходу, необхідно залучити свідків, які змогли би підтвердити та довести існування такого стану речей. Варто зважати на те, що матеріальне становище особи оцінюється судом не лише виходячи із її заробітку чи іншого доходу, а й із наявності та, відповідно, вартості належного їй майна, розміру витрат на своє утримання та утримання своїх родичів тощо. Наприклад, якщо чоловік в суді скаржиться на скрутне матеріальне становище, відсутність роботи, а при цьому, нещодавно придбав нову машину/квартиру/побутову техніку або інші цінні речі, необхідно будь-якими способами довести суду факт приховування доходу такої особи. Якщо судом буде встановлено, що витрати особи явно не відповідають її доходу, судом буде зобов’язано таку особу сплачувати аліменти у відповідному розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу та приписів п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при встановленні розміру аліментів судом враховуються наступні обставини: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому незадовільний матеріальний стан платника аліментів (відсутність заробітку, перебування на утриманні непрацездатних батьків, які потребують догляду) або сімейні обставини (наявність іншої неповнолітньої дитини на утриманні) можуть стати підставою лише для зменшення розміру аліментів, а не повного звільнення від їх сплати. Аналіз судової практики також дає змогу стверджувати, що розглядаючи справи про стягнення аліментів із безробітного, судді зазвичай беруть до уваги можливість та бажання особи працювати, враховують те, чи платник аліментів фізично здоровий, чи здатен працювати та забезпечувати належне утримування своєї дитини, а також у випадку відсутності інших обставин, що мають істотне значення, зазначені в ст. 182 Сімейного кодексу. Втім, навіть в найгіршому випадку суди ухвалюють рішення про стягнення мінімального розміру аліментів, а саме відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.